Тетяна Кузик (Київ), Вадим Хмарський (Одеса)
ДОКУМЕНТИ З ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА У ЗІБРАННІ РУКОПИСІВ ОДЕСЬКОГО ТОВАРИСТВА ІСТОРІЇ І СТАРОЖИТНОСТЕЙ
(Опубл.: Український археографічний щорічник. - К.- Нью-Йорк, 2004. - Вип. 8/9. - С. 597-620 ; в електронній публікації текст подно в авторській редакції; з технічних причин спрощено спосіб відтворення текстів документів).
Одеське товариство історії і старожитностей (далі - Товариство) зробило непересічний внесок у дослідження історії запорозького козацтва. На сторінках його "Записок" досить часто з'являлися розвідки та публікації джерел з історії козацтва, зокрема, було опубліковано два документи з січового архіву[1]. У кількох томах наявна навіть спеціальна рубрика "Запорозька старовина"[2].
Упродовж усього часу існування Товариства (1839-1922) було накопичено досить значне зібрання рукописів, яке тепер зберігається в Інституті рукопису Наукової бібліотеки ім. В. Вернадського (фонд № 5, "Одеське товариство історії і старожитностей"). Причини переміщення його до Києва у 1945 р. залишаються нез'ясованими. Єдина, не підтверджена джерелами, версія полягає у тому, що рукописи було вивезено з Одеси до Румунії під час Другої світової війни, а потім повернено в Україну, але уже до столиці[3].
Серед зібрання рукописів Товариства є збірка, що містить низку документів стосовно історії запорозького козацтва. О. Ристенко, який уклав у 1910 р. єдиний до сьогодні опис рукописів Товариства, позначив цю збірку як "Сборник различных документов, относящихся к Южной России (области Новороссии, Запорожского и Донского Войска") під № ІІ.30.64[4]. Тепер вона, упорядкована і переплетена ще у ХІХ ст., охоплює перші 103 одиниці зберігання у зазначеному фонді ІР НБУВ[5].
Упорядники першого опублікованого опису архіву Коша (1931 р.) вважали, що згадані документи належали до цього архіву і потрапили до бібліотеки Товариства після смерті А. Скальковського[6]. Насправді лише три документи цієї збірки (листування Коша з кримським калгою, 1765 р., у цій публікації - №№ 9, 10, 11) зберігалися в архіві Військової канцелярії Війська Запорозького Низового. Це відпуски документів, які мають належне засвідчення (дата, підпис імені військового судді, реєстраційні вихідні номери Канцелярії).
Документи №№ 13, 14, 15, що стосуються рукопокладання у 1766 р. Івана Ковалевського в священики Свято-Троїцької церкви с. Самарчик, зберігалися в архіві Старокодацького духовного правління. Можливо, вони належали до справи, виявленої В. Бідновим у архіві Катеринославської духовної консисторії "О рукоположении в пятого священника к Троицкой церкве местечка Самарчика Запорожского полкового старшины Ивана Леонтиевича Ковалевского" (№ 71, 1766 р.)[7]. До архіву Катеринославської духовної консисторії, за твердженням В. Біднова, свого часу потрапили справи, "касающиеся приходов Вольностей Войска Запорожского"[8].
Складно встановити походження інших документів цієї збірки, які, на думку упорядників першого опублікованого опису архіву Коша, були складовою цього архіву (оригінали білетів, наданих Іванові Ковалевському на проїзд за межі Військових Вольностей, два листи, адресовані Іванові Ковалевському, а також діловодство депутації, направленої у 1764 р. за жалуванням до Санкт-Петербурга, очолюваної полковником Парфеном Золотаревським, писарем Іваном Ковалевським та осавулом Афанасієм Івановим). Немає підстав стверджувати, що згадані документи депутації 1764 р. належали до спр. 156 архіву Коша (хоча тематично пов'язані з нею). Оригінали подорожніх та чернетки окремих документів не завжди потрапляли до архівів Військової та паланкових канцелярій. Так, на арк. 29 справи 16, фонду 229 ЦДІАК України записано свідчення жителів м-ка Стара Самара. Це свідчення було дано 6 липня 1752 р. в Самарській паланці. На звороті цього аркуша написано білет, виданий 30 липня 1752 р. у Кодацькій паланці козакові Григорію Порохні. На підставі почерку можна стверджувати, що обидва документи писано однією особою, яка, вірогідно, служила спочатку підписарем Самарської, а згодом - Кодацької паланок. Так що і оригінал пашпорта полковника Парфенія Золотаревського, який очолював запорозьку депутацію (№ 5), і відпуски донесень, направлених ним з Москви в Сенат (№ 6, 8), і білет на провезення депутатами вина (№ 7) цілком могли не потрапити до архіву Військової канцелярії, а залишитися у писаря депутації Івана Ковалевського.
Вірогідність цього припущення зростає у зв'язку з тим, що майже усі документи збірки, які, на думку упорядників, належали до архіву Коша, стосуються Івана Ковалевського. Спробуємо зіставити дані документів з основними моментами його біографії.
За формулярною відомістю м. Новомосковськ про священно- і церковнослужителів, яку опублікував Д. Яворницький, Іван Леонтійович Ковалевський (бл. 1738-1823 рр.) - виходець з Правобережної України, єврей за походженням, охрещений у м-ку Сміла, звідки переселився у м-ко Кременчук Миргородського полку, а згодом - у Запорозьку Січ, де служив при Військовій канцелярії[9]. Зазначимо також, що у реєстрі 1756 р. Іван Ковалевський записаний отаманом Титарівського куреня[10]. У другій половині 1760 р. він був писарем Самарської паланки[11]. Принаймні, з початку 1762 р. Іван Ковалевський - писар Кодацького перевозу[12]. У 1766 р. його рукопокладено в священики Свято-Троїцької церкви с. Самарчик, 3 серпня 1767 р. призначено в "присудствіе" Старокодацького духовного правління, де він перебував до 6 серпня 1774 р.[13]. У 1778 р. у Самарському, а в 1781-1783 рр. - у Катеринославському духовному правлінні "присудствующим был"[14]. 27 лютого 1788 р. вступив на службу у Військо вірних козаків, звідки звільнився 10 січня 1789 р.[15]. З 29 липня 1792 р. до 13 червня 1793 р. був "присудствующим" в Павлоградському духовному правлінні. 5 січня 1795 р. митрополитом Гавриїлом рукопокладений в протоієреї Свято-Троїцької церкви м. Новомосковськ, а 10 липня 1801 р. "от священства уволен"[16]. У 1818 р. отримав "на владимерской ленте бронзовый крест", у формулярній відомості м. Новомосковськ про священиків і церковнослужителів за 1823 р. Іван Ковалевський вже не згадується[17].
Документи зі згаданої збірки Товариства послідовно відтворюють основні етапи життєвого шляху Івана Ковалевського: службу писарем в Кодацькій паланці та на Кодацькому перевозі (док. №1-4), похідним писарем у депутації 1764 р. до Санкт-Петербурга (№5-8), посланцем до кримського калги (№9-11), священиком Свято-Троїцької церкви (№ 13-16), службу у Війську вірних козаків (атестати від 18 червня 1788 р. та від 24 жовтня 1788 р.)[18]. Як пояснити цю цілісність? Чи є вона випадковістю, чи наслідком відбору документів для колекції Товариства, чи ця підбірка була зроблена самим Іваном Ковалевським? У останньому випадку постає питання, чи зберігалися в його архіві згадані документи Військової канцелярії, і якщо так, то коли і як вони туди потрапили ?
Не прояснює питання і публікація у 1867 р. двох атестатів, виданих Іванові Ковалевському під час служби у Війську вірних козаків (1788), на сторінках п'ятого тому "Записок" Товариства. У прикінцевій ремарці зазначено, що обидва оригінали зберігались у музеї Товариства, а представив їх М. Вертильяк. Дійсний член Товариства, колишній військовий, поміщик, предводитель дворянства Херсонського повіту Микола Павлович Вертильяк був аматором і збирачем старожитностей, найперше запорозьких. М. Мурзакевич, у зв'язку з його смертю у 1878 р., відзначав, що покійний брав участь у підготовці до видання "Истории о козаках запорожских" С. Мишецького, написав кілька краєзнавчих розвідок "і надавав до музея Товариства цінні запорозькі предмети"[19].
30 листопада 1866 р. М. Мурзакевич наприкінці засідання традиційно представив подарунки Товариству - речі, документи, книги. Серед них були шість документів від М.Вертильяка: два відомі нам атестати Іванові Ковалевському та чотири - стосовно полкового старшини Запорозького і Чорноморського козацьких військ Івана Сутики (1774-1793)[20]. Всі вони збереглись у зібранні Товариства[21], а один з них включено у цю публікацію (№ 17). Можливо, й інші матеріали потрапили до Товариства від М. Вертильяка. Щоправда, фронтальний огляд звітів Товариства, в яких фіксувалися подарунки, не виявив факту надходження цих документів до зібрання наукової установи. Єдиний аргумент, який вказує на таку ймовірність - запис у протоколі засідання від 28 липня 1853 р. про надходження від М. Вертильяка білету "від Коша з військовою печаткою"[22].
Цілком можливо, що окремі з цих документів надійшли у бібліотеку Товариства від О. Маркевича. Відомо, що після смерті А. Скальковського він придбав в Одесі окремі документи з січового архіву і передав їх Товариству[23].
Публікацію підготовлено згідно з методичними рекомендаціями, розробленими для видання корпусу документів "Архів Коша Нової Запорозької Січі"[24]. При цьому допущено певний відхід від "Методичних рекомендацій": виносні літери внесено в рядок без виділення курсивом; скорочення (у тому числі під титлом) розкрито, відновлені літери відтворено в дужках (). Документи публікуються у тій послідовності, у якій вони відклалися у збірці. У квадратних дужках відтворено недіючу нумерацію аркушів.
Документи публікуються вперше.
№ 1
1761 р., червня 20. Січ. - Білет І. Л. Ковалевського на проїзд у Глухів
113 [50] По указу ея величества государыни імператрицы Елисаветъ Петровны [1], самодержицы всероссійской і прочая, и прочая, и прочая
От Сечы Запорожской в Мыргородъ до Глухова, а оттол обратно, отправленному къ его ясневелможносты высокоповелителному г(ос)п(о)д(и)ну, г(ос)п(о)д(и)ну гетману и разных ордынов кавалеру графу Кыриллу Грыгориевичу его сыятелству Разумовскому[2] з самонужнейшимы пакетамы от Коша Войска Запорожского Нызового оного Войска полковому старшине Ивану Ковалевскому з будучыми пры немъ козакамы возом конно чыныть свободный пропускъ по ея імператорскаго величества [указамъ], во верност чего з благополучного места пры войсковой печаты сей ему [биле]тъ з Коша данъ июня 20 д(ня) 1761 года.
[Ея и]мператорскаго величества [Войска Запо]рожского Нызового атаманъ [кошов]ій Григорий Федоров [3 ]с товариствомъ
Слід від печатки Війська Запорозького Низового
На лівому полі: Под № [...] з(аписанъ) в к(нигу).
На арк. 114 - відмітки про проїзд І. Ковалевського через форпости (текст згас).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 44, арк. 113, 114. Оригінал.
№ 2
1765 р., квітня, 14. Січ.- Лист Стефана Лук'янова [Яблуновського?] до писаря Кодацької паланки І. Л. Ковалевського з привітанням з Великоднем та з проханням стягти борг з писаря Григорія Збуркова
115 [51] Премногомылосерднейшій батку и патронъ Иванъ Леонтіевычъ!
Изшедшимъ светлоторжественним праздникомъ* Вас, премъногомилосерднейшого моего батка и патрона, поздравляя, желая оной во множайшіе лета в здравиї при всеблагощасливих и ненарушимих спокойствах со всеми любящими провождать, та прошу всепокорнейше, премногомилосерднейший батку, ко мне свою отеческую милость не оставит оказать: что прежде сего чрез Колотнеченка я с нижайшимъ моимъ словеснимъ чрез ево к вамъ прошеніемъ послал росписку духовного писара Григория Збуркова, мне от ево данную на пять рублей по срокъ сего праздника (кой уже и меновалъ)**, не оставить, батку, слезно синовски прошу всенижайше доправит у нево, Грицка, денги 5 рублей, в яких мне весма великая нужда состоит. И доправивши, чрез первую оказию всенижайше прошу отеческо не оставить прислать, за что я, получа, по своему недостоинству от вас толикую ко мне отеческую милость и ко мне в едномъ непрезреніе по жизнь свою вовекъ не престану благодарить.
В протчемъ отдая свой синовской вам, премногомилосерднейшому моему батки і патрону всенижайший уклонъ з смиренностию пребуду.
Премногомилосерднейший батку, вашъ всепокорнейший рабъ і слуга Стефанъ Лукяновичъ
14-го априля 1765 году.
Сечь. //
115 зв. P. S. И паки, премилосерднейший батку, покорнейше прошу, естли не в гневъ вамъ будет, призвать к себе дяка кодацкого і у него отберить 3 рубли денегъ, не оставте мене, бедного, всепокорнейше прошу.
Стефан Л.
116 зв. На конверті: Премногомылосерднейшому моему батки и патрону Івану Леонтіевичу полковой Кодацкой паланки г(ос)п(о)д(и)ну писару, его высокоблагородію Ковалевскому почтеннейше.
Залишки червоного сургуча
ІР НБУВ, ф. 5 спр. 45, арк. 115-116. Оригінал.
· У 1765 р. Великдень припав на 14 квітня.
· ** Дужки авт.
№ 3
1762 р., січня 31. Січ. - Лист Івана Тарана та Стефана Яблуновського до І. Л. Ковалевського з привітанням зі Стрітенням
117 [53] Высокоблагородній и достойнопочтенный г(ос)п(о)д(и)нъ пысарь воискового Кодацкого перевоза [4] Іванъ Леонтиевичъ, мылостивій батку и добродею н(а)шъ!
Не проминулы того, а паче по должносты н(а)шей, чтобъ вашему высокоблагородію ныжайшого н(а)шего укл(о)на не отдать, з желаніемъ прийдучих Стретенія* г(ос)п(о)да н(а)шего Іисуса Христа праздник радостно провождать, достигая множайшихъ времена и лета с благощастно приобретеніем вящшей честы. // 117 зв. Въ протчемъ отдавъ себе высокоблагородія вашего мылостивому прызренію съмеем іменоватся тако.
Вашего высокоблагородія мылостиваго батка і добродея н(а)шего нижайшіе слугы
Иванъ Таранъ
Степанъ Яблуновский [5]
Сечь.
31 д(ня) генваря 1762 году.
118 [54] П(а)нам подписарам вашего высокоблагородія Василю Хорбату [6] и Семену Деву нижаиший той уклонъ прошу з сего засведителствоват.
С. Яблуновский
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 46, арк. 117-118. Оригінал.
* Стрітення Господнє - 15 (2) лютого.
№ 4
1763 р., січень. Фортеця Святої Єлизавети. - Подорожня І. Л. Ковалевського на проїзд до Москви
119 [55] По указу ея величества г(осу)д(а)р(ы)ни імператрицы Екатерины Алексеевны [7], самодержицы въсероссіиской и прочая, и прочая, і прочая
Объявителю сего, Воиска Запорожского старшине Івану Ковалевскому з служителемъ посланному чрезъ Белъгородъ по воисковым деламъ к находящемуся въ Москве г(оспо)дину кошевому атаману Федорову [8], давать в Малороссіи из градскихъ и обывателскихъ, а въ великороссійскихъ городахъ - изъ ямскихъ, по две подводы с проводником со взятием за оные подводы прогонныхъ денегъ по указу, чего во верность сія подорожная за подписаниемъ моимъ и печатью дана въ крепости Святыя Елисаветы
9 генваря "..."* дня 1763 году.
Іванъ Глебовъ [10], ея імператорскаго величества всероссіиской всемилосътивеишей г(осу)д(а)р(ы)ни моей генералъ-аншефъ и Киевской губерніи генералъ-губернаторъ и ордина Святого Александра Невскаго кавалер
Печатка //
119 зв. 1763 году, февраля 13 дня показанной старшина чрез Царичанскую заставу внутрь линию [11] пропущенъ. Капитанъ Христофор фон Дерронъ
Того ж числа показанному старшине при Царичанской таможни осмотръ учиненъ и от таможни отпущенъ. Повереннои Іванъ Лобовъ
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 47, арк. 119-120. Оригінал.
* Число не зазначено.
№ 5
1764 р., травня 12. Січ. - Пашпорт полковника Парфенія Золотаревського на проїзд до Санкт-Петербурга за жалуванням на Військо
121 [57] По указу ея величества государыни императрицы Екатерины Алексеевны, самодержицы всероссійской и прочая, и прочая, и прочая
От Сечи Запорожской до Киева отправленнимъ от Коша Воиска Запорожского Низового в Санкт-Петербургъ для полученія высочайшого ея императорскаго величества всемилостивейшого жалованя г(ос)п(о)д(и)ну полковнику Парфенію Золотареву зъ старшиною и куренними атаманами, за силу височайшихъ ея императорскаго величества указовъ, въ пути ихъ чинить свободній пропускъ, и в случае ночлеговъ отводить имъ квартери, такожъ во всякихъ ихъ потребностяхъ чинено бъ было от г(ос)п(о)дъ командующихъ спомоществованіе, чего во верность зъ благополучного места при войсковой печати сей имъ пашпортъ данъ зъ Коша 1764-го году, мая 12-го дня.
Ея императорскаго величества Войска Запорожского Низового атаманъ кошовій Фылипъ Федоров [12] съ войсковою старшиною и товариством.
Печатка Війська Запорозького Низового
На лівому полі- вихідний номер: Ном 1857 з(аписанъ) в к(нигу).
122 [66] По сему пашпорту означеннои г(оспо)динъ полковникъ з будущими при немъ чрез Кременчуцкои фарпостъ из-за Днепра пропущенъ маия 20 дня 1764 году. Полковникъ Камиенъ.
На лівому полі: Nо 1309.
ІР НБУВ, ф. 5, спр.48, арк. 121-122. Оригінал.
№ 6
1764 р., вересня 2. - Донесення полковника Парфенія Золотаревського в Сенат з проханням надати подорожню на проїзд запорозької депутації з Москви в Січ
123 [58] В Высокоправителствующій сенатъ
Покорнешое доношеніе
Прошлого мая сего 1764-го года я з старшіною и атаманамы в числе двадцяти человекъ да едним от Киева даним намъ рейтаром от Коша Войска Запорожского Низового за всемилостивешимъ жалованем ея императорскаго величества окладним в Санкт-Петербургъ посиланъ. И н(ы)не возвратившися оттуда в Москви з видано им о* Правителствующего сената в здешную Камеръ-коллегію [13] указом для подписанія даной намъ в Санкт-Петербурге чрез Москву і Тулу до Кіева подорожней явилис**, і оная Камеръ-колегия ту подорожню ізволила подписать, с насъ по уездам за уездніе подводы взимат на версти на лошад по копейкы прогоних денег.
А понеже намъ, будучи в Санктъ-Петербурге, такових денег на уездніе подводы ничего не дано, і в подорожней не прописано, да и в п[у]ты би не последовало какой чрез оние уездние п[од]воды остановки і убитка, Високоправителъствующаго сената нижайше просим: здешней Я[м]ской канторе о дачи нам чрез Тулу до Киева ([не] прописуя техъ уездних подвод)*** иной подорожнеи // 123 зв. высочайшимъ ея императорскаго величества указом повелет.
О семъ просите**** от Воиска Запорожского Нызового полковникъ Парфеней Золотарев з старшиною і атаманамы
1764-го года, сентября 2 д(ня).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 49, арк. 123. Чернетка.
· *Так в оригіналі
· ** Далі закреслено почему
· *** Дужки авт.
· **** Так в оригіналі.
№ 7
1764 р., червня 17. Глухів. - Білет на провезення депутацією від Війська Запорозького Низового 80 відер вина
124 [59] По указу ея величества госуда[рыни] императрицы Екатерины Алексеевны самодержицы всероссійской и прочая, и прочая, и прочая
Войска Запорожского Низового полковникъ Парфенъ Золотаревъ зъ старшиною и атаманами поданным в Генералную войсковую канцелярію доношеніем представлял, что отправленъ онъ, полковникъ, зъ старшиною и атаманами от Воиска Запорожского Низового въ Санктъ-Петербургъ къ двору ея императорскаго величества за всемилостивейшим Войску Запорожскому на сей 764 годъ жалованьемъ, и имеютъ при себе для собственного ихъ, полковника зъ старшиною и атаманами, в пути употребленія горячого малороссійскаго вына восемъдесятъ ведеръ, просилъ на свободной до Санктъ-Петербурга означенного вына провозъ выдачи из Генералной войсковой канцеллярії выписи.
Сего ради о свободном пропуске от Глухова до Санктъ-Петербурга означенного числа ведеръ горячого вына, которое они, полковникъ зъ старшиною и атаманами, имеют для собственного своего обиходу, чинит по ея императорскаго величества указам, во верност чего сія выпись изъ Генералной войсковой канцелярії при печати войсковой дана въ Глухове 1764 году, июня 17 д(ня).
Семенъ Кочубей [14]
Данило Апостолъ [15]
Слід від печатки
На лівому полі - вихідний номер: Nом 2445.
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 50, арк. 124. Оригінал.
№ 8
1764 р., серпня 16. - Донесення Парфенія Золотаревського в Сенат про надання депутації від Війська Запорозького помешкання в Москві
147 [65] Въ Високоправителствующій сенатъ
Нижайшое доношеніе
При отправъки нашей отсель зо всего дела призналы ми обществом, что в насъ об отводе в Москъве квартери от Правителствующаго сената указа не имеется, і ежели за приездом в Москву* доведется намъ чрезъ нескорую дачу от Емскои тамъ** кантори за розгонами лошадей или за другимы каковими нужностми простоять недель с две, нанимать за свої собственіе денги квартеру, можемъ немалои убитокъ понесть, да и всему Воиску Запорожскому въ краиное изобиждение последует, потому, что о том с Правителствующаго сената завъсегда в Москву о даче квартери укази при отправки такових командъ запорожских видаваны билы, а н(ы)не, неведомо почему, нам не дано.
Того рады Високоправителствующаго сената покорънеше просим об отводе намъ в Москве квартери куда надлежит височайшимъ указом повелеть.
От Войска Запорожского Низового
полковникъ Парфенъ Золотаревъ
з старшиною і атаманамы
1764-го года, августа 16 дня.
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 54, арк. 147. Чернетка.
· * Дописано над рядком
· ** Далі закреслено в Москве.
№ 9
1765 р., серпня 21. - Лист Коша до кримського калги [Махмуд Ґірея] з проханням прислати в Кіш вірменина Григорія, позивача до астраханського міщанина Єфрема Ніколаєва, а також майно, конфісковане в останнього у Гезлеві
154 [67] Высокородній і високопочтенній г(ос)п(о)д(и)нъ калга-султанъ16, в соседстве дружелюбнешій приятел нашъ!
Сего нашего месяця августа 17 д. Россійской імперії жител і мещанинъ города Астрахани Ефремъ Николаевъ поданним в Кошъ Воиска Запорожского Низового доношеніемъ представил.
Сего-де 1765 году, іюня последних чиселъ онъ, Николаевъ, прибил із Констанътинополя воднимъ путемъ въ Кримскую область в город Козлевъ [17], где имевшиесь у его товари обикновенно в тамошную таможню для взятя с оних пошлинъ какъ вигрузил, то того жъ времени Россійской імперії подданои, армянинъ Григорій, жителство имеющій въ Астраханской губернії въ городе Астрахане, которой-де хотя россійского подданства і отрекается, но что домъ і фамилія его вся і понине находится, какъ-де онъ уверенъ отъ астраханского ж переводчика, в Астрахане, точно і справедливо доказать ему можно, неведомо-де почему стал на него, Николаева, іскать, будто онъ ему за какиес узятие въ его въ Константинополе товари долженъ денегъ турецкой монети восемсотъ семдесятъ левков [18], представляя, якобы онъ за темъ нарочно і в Кримъ приехал, на что-де імел онъ от бившого козлевского Назара Гасан // 154 зв. Баши, которого въ ту пору, какъ онъ, Николаев, билъ въ Константинополе, не било, писмо, которое-де по вступленії въ судъ въсеми судящими признато, что кроме лжы ни одной справедливости не имеетъ. Однакъ-де козлевскіе командири без всякой причины і доказателства, на которомъ би можно утвердится, съ одних ложних оного армянина словъ и вишепомянутого Гасанъ Аги писма, не спрашивая на оніе денги писменного вида іли сведителей, товари его, Николаева, конфисковали, почему-де онъ, Николаевъ, просил о разобранії сего дела у вашего високородия, обявляя свою невинность, на что-де уже и резолюцию дат ваше високородие били намерени, но онои-де армянинъ, прибивъ къ вашему високородію, сказал, что онъ подданства турецкого, где-де і вступилъ онъ, Николаев, с темъ арменином в судъ. Спрашивалы у его судьї: імеетъ ли онъ на те денги писменной вид іли от сведителей писмо, іли от находячогось при Порте россійского министра [19], где следовало б ему, когда россійской купецъ, не платя денегъ, тайно уехавъ, обявить сведителство. На что-де обявилъ онъ, что ничего того не імеетъ, по чему-де онъ оставался виновенъ. А напоследокъ просил реченной армянинъ, даби отсроченно ему два месяця, пока с Константинополя онъ сведителство привезетъ, по которому-де прошенію // 155 [68] і резолюція учиненна: ехать армянину за сведителством в Царьградъ, а ему, Николаеву, такъже ехать въ Козлев, и заплатя тамошную пошлину, товари свої забрать до себе і явится у вашего високородія. Тутъ же-де еще употреблял часто поминаемой армянинъ свое доказателство с тимъ, что тотъ-де товаръ, которой у его онъ, Николаев, будто забралъ, находится въ тех, которие конъфисковани, сундуках. Для чего посланъ билъ вместе с ними вашего високородія человекъ, при которомъ въвесь его товаръ смотренъ, но обявляемого імъ товару не явилос. Почему-де просилъ онъ, Николаев, тамошней старшини, чтоб оного армянина отослать паки вместе с нимъ къ вашему високородію. При том отлучился онъ, Николаев, от таможне по своей надобности в город, і не медля тамъ і двух часовъ, какъ пришол в таможню, то ему обявленно, что упоминаемій армянинъ Григорій, севъ в судно, отїхал в Македонію. І такъ-де онъ, Николаевъ, с темъ, забравъ товари, возвратяс къ вашему високородию явился, і ваше високородіе приказали: пересмотря его товари запечатат, его, Николаева, і от своеи сторони судеискою печатми, і отобрать у его паки оніе товары, а ему дожидатся, покуда тои его істецъ пріедетъ, где онъ ожидалъ // 155 зв. более месяца, а напоследок-де възявъ себе в расуждение то, что онъ человекъ сторонной, і никого у себе къ защите от такои напавшой на его напрасно напасти не имеетъ пособителя, и такъ, дабы без всякой вини его не понесть крайней обиды і разорення, оставя товари, принужденъ ехать в границы здешніе і явится в Коше Войска Запорожского, какъ въ ближнешой россійской команде. І просил онъ, Николаев, съ изясненіемъ вишепрописаннихъ представленних імъ обстоятелствъ с требованіемъ, даби товари его такъ і вщавшійся на его істецъ-армянинъ, яко-де і онъ, какъ више значит, россіиской подданной, присланни били в здешній Кошъ. А буди-де істецъ къ сроку, которій нине уже окончаніе імеетъ, не прибил, то товаръ нине, а его - когда приедетъ, посля висланно к доказателству въ Кошъ, где-де буди подлинно оной армянинъ у претенсії ему докажет, по разсмотрению Коша, по законам зъдешнимъ во всемъ удоволствоват обовязуется о учиненії къ вашему високородію просителнаго писаня, а какъ с вишеписанною его, армянина, неправость і напасть на Николаева во взятих у него якоби на немалую сумму товарах видно, что онъ на тотъ възятокъ ни малеше вида іли обовязателства ниже от кого какова // 156 [69] сведителства, которое б ему иметь от командирей тамошнихъ, а паче от здешнего, въ Царграде пребивающого министра, что оной Николаевъ, не заплатя ему долгу, уехалъ, надлежало бъ.
Сего ради прописанную его, Николаева, жалобу симъ ізяснив, вашего високородія соседственно приятнеше просимъ: въ соблюдение святоутвержденних между обоїми імпериями вечномирних трактатов [20] і продолжаючогос съ обоїхъ сторонъ приятелства приарестованніе и задержанніе с приказанія вашего високородія жалобливого Николаева товари і истъца-армянина по подлежитосты въ здешній Кошъ къ подлежащему тутъ над россійским человеком, по его претенсії разбирателству кому надлежит приказат з симъ нарочно посланним старшиною вислать, а ежели онъ в Кримъ досель не прибилъ, то поручив товари его, Николаева, сему жъ старшине къ припроважению оних въ Кошъ арменина посля, когда онъ в Кримъ прибудетъ, повелеть сюда отправит, ибо по законам должно суда истъцу, армянину съ его, Николаева, какъ россійского подданного в россійских командъ просит, хотя бы онъ, армянинъ, і точнои билъ турецкой подданои колми же паче будучи россійскому інако въ противност законов поступат не можно, следователно // 156 зв. істцу-армянину въ своей претенсії доходить на немъ суда и удоволства надлежитъ зде, в Коше Войска Запорожского, где і его ответчикъ нине находится, почему тутъ всякою справедливейшею подлежитостию на обе стороны, в силу здешних законов, учинению іметъ бить разобраніе і удоволствие, въ чемъ ми на особливое вашего високородія правосудіе, будучи благонадежни з всегдашним должнимъ почтеніемъ в надежде неоставленія імеемъ пребить.
Вашего високородія в соседстве дружелюбнейшого приятеля нашего іскреннеишие соседы правящіи в Коше Воіска Запорожского воісковій судія Павелъ Головатій [21] с старшиною і товариствомъ
Августа 21 д(ня), 1765 году.
На арк. 154, на лівому полі: Nом 4388 в к(нигу) за(писанъ).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 56, арк. 154-156. Відпуск.
№ 10
1765 р., серпня 28. - Лист Коша до кримського калги [Махмуд Ґірея] з проханням посприяти поверненню грошей військовому кантаржію Костянтину Іванову, заборгованих йому бахчисарайським жителем Зюроном Мовседі Карабетовим
157 [70] Высокородний и високопочтенний г(ос)п(о)д(и)нъ калга-султан, в соседстве дружелюбнейший приятель нашъ!
Здешній войсковій кантаржий [22] Константинъ Ивановъ сего нашего 1765 году текущого авъгуста 26 д(ня) представил намъ въ Коше два облика, данъние ему прошлого нашего ж 1764 году, м(еся)ця июня въ 30 д(ень) от бахчесарайского жителя Зюрона Мовседи Карабетова, съ коїх въ едном онъ, Карабетов, обовязуется должние имъ кантаржию Иванову росъсійской серебранъной монеты сто тридцять пять рублей отдать, съчитая от висшеписанъного месяця июня 30 числа въ три м(еся)це, то есть, того ж 1764 году м(еся)ця октябра в первих числех с таковимъ при томъ обовязателством, ежели б на показанъной срокъ не уплатил, то сколко просрочил би, платить долженъ въ каждой месяцъ по два проценти. Во вътором, что повиненъ онъ же, Карабетов, поставит ему, кантаржию, въ Сечь вина кримъсъкого око23, ценою по семь копеекъ, на сумъму девятьсотъ левков на срокъ показанъного ж 1764 году, месяця октябра 5 д(ня). Буди ж би къ показанъному сроку, паче чаянія, поставит не моглъ, то долженъ означенъние девятьсотъ талярей денги заплатить росъсійскою рублевою монетою // 157 зв. безъ всяких и малейших отговорокъ, по якимъ-де онъ, Бетов, какъ должной, такъ и в процентъ за просрочку, по обовязки надлежащой сумъми и по ся пори не уплатил, въ чемъ онъ, кантаржий Иванов, будучи обидимъ, просил нашего разсмотрения.
Для чего ми вашего високородия приятно просимъ: кому надлежитъ, повелеть съ упоминаемого дебитора Карабета зъначащиесь по прописанъним обликамъ, которие сего представителю, старшине Ивану Ковалевскому въручени, должние кантаржиеви денги с надлежащимъ по обовязателству за просрочку процентом безъ всего възискать, а означенъному старшине Ковалевскому отдать непременъно, даби чрез такъ долгую неотдачу немалой сумъми, якою жалоблівий кантаржий промишляя досель немалие прибели получил би, напрасной обиди не поносил. Старшина ж Ковалевский по полученії от Карабета всей по обликамъ надлежащой сумъми те от его, Карабета, кантаржию данъніе облики отдать имеетъ, въ чемъ мы на особливое вашего високородия соседственъное благодетелство будучи благонадежни съ особеннешим нашим почтениемъ имеемъ пребить.
Вашего високородия в соседстве дружелюбнейшого приятеля нашего іскреннеишие соседы
правящіи въ Воиски Запорожском воісковіи судя Павелъ Головатій с старшиною і с товариствомъ
1765 году, августа 28 дня.
На арк. 157: Nом 4512 з(аписанъ) в к(нигу).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 57, арк. 157. Відпуск.
№ 11
1765 р., серпня 28. - Лист Коша до кримського калги [Махмуд Ґірея] зі скаргою на ногайців Єдичкульської орди, які стягували платежі за проїзд через міст на р. Рогачик
158 [71] Высокороднейшій і високопочтеннейшій г(ос)п(о)д(и)нъ калга-султанъ, въ соседстве дружелюбнейшій приятель н(а)шъ!
Торгующие въ Криме россійские купечество и запорожские козаки многие в Кошъ Войска Запорожского Низового възнесли жалобу, яко по Кримской дороге [24] въ речки Рогачику на имеючомся тамо неболшомъ мостку зъ проходящихъ въ Кримъ и из Криму небивалой прежде възимается Едичкулской орди [25] комендиры с купеческихъ и козачихъ возовъ платежъ, именно от каждого важкого с товаромъ воза по сороку и по пятидесяти копеекъ, чрезъ каковъ въ оной речке Рогачику зъ техъ проходящихъ въ Кримъ купеческихъ и козачихъ возовъ взимаемой платежъ те купци і козаки, видя торгу своему новое и немалое утеснение и крайнейшую обиду, которой рады въ Кримъ ходу лишатся принужденни, просили в Коше объ отрешенії того възискуемого въ Рогачику тяжелого от возовъ платежа к вашему високородию писания.
Для того вашему высокородию симъ ізъяснивъ, приятно просимъ: во пресечение таковаго чрезъ вышшеписанное коммерції следующаго помешателства і обиди и въ сходство щасливо продолжающойся между Россіею // 158 зв. і Туреціею дружби кому надлежитъ, даби въ показанной речке Рогачику за переходъ чрезъ прописанній імеющійся тамо мостокъ въ Кримъ і ис Криму купечества и козаковъ такова небивалого немалого платежа възимаемо не било, крепкое притверждение учинить, и насъ, что по сему от вашего високородия определенно будетъ, чрезъ сего нарочно посланного здешнего полкового старшину Ивана Ковалевского уведомлениемъ не оставить, якого мы ожидая, с нашимъ соседъскимъ дружелюбиемъ пребиваемъ.
Вашего высокородия въ соседстве дружелюбнейшаго приятеля нашего іскреннеишіе соседы правящіи въ Воиски Запорожскому воісковій судія Павелъ Головатый с старшиною, атаманами и товариствомъ
1765 году, августа 28 д(ня).
На арк. 158, на лівому полі: Nом 4510 в к(нигу) з(аписанъ).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 58, арк. 158. Відпуск.
№ 12
1766 р., травня 17. Січ. - Пашпорт І. Л. Ковалевського на проїзд в Новоросійську губернію та Гетьманську Україну
161 По указу ея величества государыни и императрыцы Екатерины Алексеевны, самодержицы всероссійской и прочая, і прочая, і прочая
Сего явитель, Воиска Запорожского Низового товариш куреня Тітаровского Іванъ Ковалевскій зъ четирю человекъ молодікамы возомъ і верхи, какъ случится, при пятидесяти лошадяхъ Новороссіискои губернії 26 і Малия Россії въ разніе места для продажи съ оніхъ, сколко случится, зъ срокомъ сего году сентябра по 8 день отпущенъ, которому въ оба пути чинить за силу высочайшихъ указовъ свободній пропускъ, во верность чего зъ благополучного места при воисковои печати сей ему, Ковалевскому, пашпортъ данъ в Коше мая 17, 1766 году.
Ея императорскаго величества Воиска Запорожского Нізового правящій Кошемъ воисковій судия Павелъ Головатій съ товариствомъ
Залишки печатки Війська Запорозького Низового
На лівому полі: Подъ Nом 1887 з(аписанъ) в к(нигу).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 59, арк. 161. Оригінал.
№ 13
1766 р., н. р. серпня 18. - Лист Коша до Київського митрополита Арсенія (Могилянського) з проханням про рукопокладання І. Л. Ковалевського священиком у Свято-Троїцьку церкву с. Самарчик
163 [107] Копия
По титле архиерейской
Сего 766 года минувшаго августа 18 д(ня) з Коша Войска Запорожского Низового въ Духовное наместніи крестовой Старокодацкой запорожской правленіе написанно, что Вольностей Запорожских, а ведомства Старокодацкой наместнії [27] села Самарчика церкви Живоначанія Тройцы, по представленію священников Василія Михайлова, Григорія Иванова, Стефана Иванова и Иоана Михайлова, кътиторы и прихожани того села оного ж августа доношеніями в Кошъ намъ, яко находившогось в ономъ селе Самарчику при тамошней Свято-Троецкой церкве пятого священника Иосифа Иосифова, кой по его желанію войсковим писаніем к вашему ясне- в Б(о)гу преосвященству къ принятию иноческаго чина испрошенію в таковомъ намеренії у вашего преосвященства архипастирского благословенія отправленъ, о коемъ и по справки в Духовномъ правленії явилось, что онъ, иерей, сего сентябра 23 д(ня) к вашему ясне- въ Богу преосвященству обыкновенное из Духовнаго правленія на намеренное свое дело доношеніе принял по общему желанію и согласію бывшаго при Воиски полковимъ старшиною Ивана Леонтиева сина Ковалевского, к принятию чина иерейскаго на пятую часть того самарчицкого прихода съ обыкновеннимъ писаниемъ къ вашему ясне- в Богу преосвященству отправленна, и о бытії въ указной присяги и искустве въ чтенії и пенії церковномъ от Коша Войска Запорожского Низового и от означенних прихожанъ // 163 зв. въ Духовное правленіе писменно засвидетелствованно, кой и по знанію нашему въ чтенії и пенії церковномъ добръ, ученіе же должности иерейской, сокрамента и катихизисъ ізучаетъ, и какъ кандидатов, за силу указовъ, никого другого нетъ, такъ и лета къ священству имеетъ правилние, при храме томъ Свято-Троецкомъ самарчицкомъ по исповедной сего 766 года книги значится дворовъ 255, мужеска пола людей "..."*, женска "..."*. Доволствоватися же онъ, Ковалевскій, по принятії чина имеетъ таковыми доходами, на каких и прежде бывшій священник Иосифъ Иосифовъ жилъ.
Того ради вашего ясне- въ Богу преосвященства всенижайше просимъ вышъозначенного запорожского полкового старшину Ивана Леонтиева Ковалевского к церкве Свято-Троицкой самарчицкой во иерея на пятую часть за настоятеля архипастырского в рукоположенії и видачи усиновителной грамоти не оставить.
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 60, арк. 163. Діловодна копія.
* Кількість не вказано.
№ 14
1767 р., серпня 21. - Ордер Коша Старокодацькому духовному правлінню про благословіння київським митрополитом Арсенієм (Могилянським) священика Григорія Порохні на місце Старокодацького намісника
164 Копія
Ордеръ
Изъ Коша Войска Запорожского Низового
Въ Духовное наместнії запорожской Старокодацкой правленіе
Избраній здешнего виденія священниками и по нашему къ его высокопреосвященству киръ Арсенію Могилянскому [28], архиепископу, митрополиту Киевскому, Галицкому и Маліи Россії, писанію самарчицкой Живоначалнія Тройцы церкве честній отецъ Григорій Ивановъ Порохня [29] его высокопреосвященствомъ в наместнию запорожскую Старокодацкую во наместника благословенъ и настолною его высокопреосвященства грамотою снабденъ, якую за прибытием его с Киева к намъ ко усмотрению представлялъ.
Съ оною его, честного отца наместника Порохню, при сем на наместнію запорожскую Старокодацкую отправивъ, оному Духовному правленію повелеваемъ: созвавши всехъ Старокодацкои наместнії священников в Самарчикъ, оную грамоту въ церкве при всенародном собранії публиковать, и потомъ имеющиесь въ оном все писменние дела и протчое, что до той его наместничей должности принадлежит, ему, наместнику отцу Порохне порядочно поручить. Священникамъ же оной Старокодацкой наместнії всемъ его, отца наместника Порохню, во всемъ томъ, что с повеленія до той его наместнической должности принадлежитиметъ, слушать, и должное ему свое, яко началнику, повиновеніе при всяких случаях приносить велеть. Какие ж на прежде бывшаго наместника с наместнії за квити и за протчое доходи были, те и ныне, за что принадлежитъ сему отцу наместнику Порохне и писару Порожніому, что принадлежит же, отдавать безспорно и без утайки. В присутствие ж в томъ Духовномъ правленії с нимъ, честним // 164 зв. отцемъ наместникомъ Порохнею по нашему усмотренію и соизволенію зъ священником самарчицкія Живоначалнія Тройцы церкве иерей отецъ Иоанъ Ковалевскій определенъ, коему зъ сего, чтоб онъ при правленії Духовномъ присудствовалъ, имеетъ оное правленіе обявить, и наместнії Старокодацкой запорожской правленію по сему неотменное исполненіе учинить.
На подленном тако: атаман кошовій Петръ Калнишевскій [30] с товариствомъ
1767 года августа 21 д(ня).
На лівому полі - вихідний номер: Nом 3532
На арк. 164, на верхньому полі: Получен 1767 года, сентября 3 дня; Nом [...].
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 61, арк. 164. Діловодна копія.
№ 15
1767 р., вересня 16. - Підписка І. Л. Ковалевського про виконання своїх обов'язків в Старокодацькому духовному правлінні
165 [78] Копія
1767 года, сентябра 16 д(ня), я, нижеподписавшійся, далъ сію въ Духовное наместнії Старокодацкой запорожской правленіе подписку в томъ, что имею въ указніе дни и часи въ ономъ правленії для разсматриванія, за силу указов, делъ и подпису рукы къ отправки оних являтся, в томъ и подписуюся.
На подленнои тако: Свято-Троецкий самарчицкий иерей
Іоанъ Ковалевскій
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 62, арк. 165. Діловодна копія.
№ 16
1774 р., січня 19. - Ордер Старокодацького духовного правління священикам Івану Ковалевському, Григорію Іванову та диякону Стефану Коркодилу про вирішення суперечки між священиками Стефаном Малишевичем та Євтихієм Івановим
175 Ордеръ
Ізъ Духовного крестовой Старокодацкой запорожскои наместніи правленія
Священникамъ самарчицкому с(вя)то-троецкому Іоану Ковалевскому и камянскому преображенскому Григорию Иванову і новокодацкому с(вя)то-николаевскому діакону Стефану Коркодилу
Отъ 5-го сего генваря новокодацкий С(вя)то-Николаевской священник Стефанъ Малишевичъ [31] въ Духовное здешнее правленіе опротестовалъ, что сотоварищъ его, онои же новокодацкои С(вя)то-Николаевской церкви священникъ Евтихии Ивановъ причинилъ ему, Малишевичу, побой и ругателство напрасно, о якихъ реченного священника Малишевича побоях сочиненная с повеленія здешнего Духовного правленія новокодацкім священники феодоромъ Фомичемъ с товарищи обдукция хотя и сведителствуетъ, но с какова умисла таковой промежду ихъ азарническои въздоръ произоишелъ, кто вщинщикъ, і кто с нихъ въ обиде остается, Духовному правлению не известно.
Для того ви, честние о(т)ци, за полученіемъ сего ордера, съехавъ в Кодакъ, реченнихъ священниковъ Малишевича і Иванова сискавши къ себе, спросить имееет, с чего у них завелась // 175 зв. такая спорь, и хто при томъ споре з стороннихъ людей бить случился, и естли кого они во свидетелство поставлятимут, такъ с техъ сведителей писменніе сказки взявъ во обстоятелстве при репорте вашемъ доставит Духовному правленію, также і самих ихъ, Стефана Малишевича і Евтихия Иванова для поступленія с ними по порядку вислать в Духовное правление.
З Самарчика.
1774 года, генваря 19* дня.
Наместникъ старокодацкій іерей Григорій Порохня
Іерей Василій Михайловъ
Залишки печатки
На верхньому полі помітка: Пол(учено) 1774 года, генваря 12.
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 66, арк. 175. Оригінал.
* Вірогідно, треба 9, див. помітку про отримання документа.
№ 17
1774 р., вересня 3. - Атестат полкового старшини Івана Сутики (Сотина )
177 Атестатъ
По указу ея императорскаго величества данъ сей Войска Запорожскаго Крыловскаго куреня первой тысячной команди полковому старшине Ивану Сотину в томъ, что вступилъ онъ, Сотинъ, въ Войско Запорожское для продолженія ея императорскаго величества службы в прошломъ 1766-м году, чему минуло восемъ летъ, и во время той своей службы былъ в походахъ, а имянно: въ 769-м - въ коннице при Кошу оного Войска в стороне крепости Ачаковскои за неприятелскимъ войскомъ32, въ 770-м - в пехотной Войска Запорожского команде тысячной на лодкахъ под тою жъ Ачаковской крепостью на страже, при разбити крымскаго хана лагирей и взятъї двухъ знаменъ и ханской палицы [33]. А въ 771-м годе ж командированъ при вышеупомяненной же первой тысячной команде на лодкахъ чрезъ Черное море мимо крепостей Ачаковской и Кинбургской, въ первую ея императорскаго величества армию [34], где и обретался под видомъ резерфнаго корпуса, а напоследокъ - в сраженіяхъ, яко то при разбити под турецкими местечками Тулчею, Бабадаемъ, Диенами, Гирсевомъ, Гасанештами, Чернявыми, Крысоватымъ, тожъ и под городомъ Селистрою и на неприятелской батареї при разбитьї оной и прогнанії, даже къ форштату и при речке Борще на острове при случившейся тамъ съ неприятелемъ перепалки, после которой пош[ли] на покушающагося неприятелемъ на разореніе Запорожскаго Войска и лодокъ, былъ при Дунае на пушечной палбе, и въ Войске неприятелскихъ партей, какъ рекою Дунаемъ, такъ и сухопутно в разъездахъ и пикитахъ и во всю продолжаемую свою службу оказывалъ свої противъ неприятеля усердії, такъ какъ доброму и верному ея императорскаго величества рабу принадлежитъ, не щадя живота своего, препорученные комисії исправлялъ, даже до самого замиренія с Отътаманскою Портою [35] во всехъ ево, Сотина, въ команде моей бытность велъ себя добропорядочно и никакихъ за нимъ законопредосудителныхъ поступковъ не предъусмотренно, для чего ему при турецкомъ гирле Гуробалахъ за подписаніемъ моимъ и данъ.
Сентября 3 дня, 1774 года.
Полковникъ Ко[р]нии Гукъ [36]
ІР НБУВ, ф. 5, спр.67, арк. 177. Оригінал.
№ 18
1775 р., лютого, 23. - Ордер Коша полковникові Кодацької паланки Якиму Свитому про надання у користування священику Іванові Чемерису байрачка [37]
183 [89] Ордеръ
Г(ос)п(о)д(и)ну полковнику кодацкому Якиму Свитому [38] з старшиною
Байрачокъ тотъ, которой близъ Коханивщини въ устяхъ балочокъ Кривой и Росоховатой, какъ онъ в смотренії былъ в козака кущивского Матвея Шевця, а теперь тотъ Швецъ с Кодаку отлучился на жителство между зимовники, препорученъ в смотрение впредь до будущого о семъ разсмотренія кодацкому священнику Стефану Чемерису [39] по прозбе его с темъ, чтобъ въ ономъ смотреніе во израстенії древа прилежное имелъ для общей всехъ Войска Запорожского ползи. А между темъ и сам бы с него умеренно доволствовался с тою при томъ вигодою, чтобы въ Кривой Балки и при ономъ байрачку безъ утеснения прочіїмъ и сенокошение на надобность свою онъ, священникъ Чемерисъ, имелъ безпрепятственно, о чемъ вамъ, г(ос)п(о)д(и)нъ полковникъ з старшиною и по васъ будучимъ чрезъ сие во известие предлагаемъ, и сей ордеръ, по снятії в паланки Кодацкой копії к деламъ, подленной отдать в содержаніе ему, священнику Чемерису.
Атаманъ кошовій Петро Калнишевский с товариствомъ
1775 году, февраля 23 д(ня).
Слід від печатки Війська Запорозького Низового
На лівому полі: Nо 515
На верхньому полі: Полученъ 1775 году, марта 2 д(ня).
ІР НБУВ, ф. 5, спр. 69, арк. 183. Оригінал.
ПРИМІТКИ
[1] Єлизавета Петрівна (1709-1761 рр.) - російська імператриця з 1741 р.
[2] Розумовський Кирило Григорович (1728-1803 рр.) - гетьман Лівобережної України (1750-1764 рр.). Указом російського Сенату від 19 жовтня 1750 р. йому підпорядковувалося Військо Запорозьке Низове.
[3] Григорій Федоров (Лантух) - козак Рогівського куреня, кошовий отаман у 1755-1756 рр, 1758 р. (з кінця січня), 1761-1762 рр (до 24 червня), 1763 р. (з кін. жовтня).
[4] Кодацький перевіз містився поблизу м-ка Новий Кодак. Прибутки від перевозу надходили до Військового скарбу, від Коша призначалися шафар, писар, підшафарій і підписар
[5] Яблуновський Стефан - канцелярист Військової канцелярії (1762), писар Орільської паланки (до 28 січня 1771 р.), писар у складі депутації за жалуванням у Санкт-Петербург у 1772 р. (ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 3924, арк. 60 зв.; ф. 229, оп. 1, спр. спр. 293, арк. 12, 29).
[6] Хорбат Василь Іванович - козак Івонівського куреня (з 1751 р.), писар Кодацької паланки (1763 р.). У 1769 р. "над командою, поставленною между Орелью и Самарью за полковныка ... былъ". Учасник російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Звільнився з Війська Запорозького у 1771 р., "недавно оженясь и по немолодымъ уже летамъ" (див. його атестат - ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 232, арк. 10-11).
[7] Катерина ІІ Олексіївна (1729-1796 рр.) - російська імператриця з 1762 р.
[8] Йдеться про поїздку Григорія Федорова у Санкт-Петербург за пожалуваними імператрицею Катериною ІІ Війську Запорозькому клейнодами.
[9] Фортеця Святої Єлизавети (тепер в межах м. Кіровоград) збудована у 1754-1755 рр. згідно з указом російського Сенату від 11 січня 1752 р. Ліквідована у 1784 р.
[10] Глєбов Іван Федорович (1707-1774 рр.) - київський генерал-губернатор у 1762-1766 рр.
[11] Йдеться про Українську лінію - систему укріплень, споруджену по рр. Оріль, Берестова, Берека (до її впадіння в Сіверський Донець) упродовж 30-х - 60-х рр. 18 ст. (див. Заїка Г. П. Українська лінія. - Київ-Полтава, 2001).
[12] Пилипенко Пилип Федорович - козак Канівського куреня, кошовий отаман у 1764 р.
[13] Камер-колегія (1718-1784 рр. ) - центральна державна установа Росії, що відала надходженнями та витратами державної скарбниці. До її компетенції також належав нагляд за шляхами.
[14] Кочубей Семен Васильович (1725-1779 рр.) - генеральний обозний з 1751 р.
[15] Апостол Данило Петрович (1727 - ?) - генеральний хорунжий у 1762-1767 рр.
[16] Калга - у Кримському ханаті у 18 ст. - член дивану (т. зв. "правий візир"), відав захистом країни; під час військових походів очолював праве крило армії; затверджувався султаном разом з призначенням нового хана; обов'язково належав до роду Ґіреїв. У жовтні 1764 - березні 1767 рр. калгою був Махмуд Ґірей.
[17] Козлов (або Гезлев) - тепер м. Євпаторія в Криму.
[18] Левок (або лев) - срібна монета Османської імперії; у перерахунку на російські гроші становив шістдесят копійок (див. Архів Коша Нової Запорозької 1734-1775 рр. Корпус документів. - К., 2000. - Т. 2. - С. 431).
[19] Йдеться про Олексія Михайловича Обрєзкова (1720-1787 рр.), російського посла у Константинополі в 1751-1768 рр.
[20] Йдеться про Бєлградський мирний договір від 18 вересня 1739 р., яким закінчилася російсько-турецька війна 1735-1739 рр.
[21] Головатий Павло Флорович (бл. 1715-1795) - козак Шкуринського куреня, військовий суддя у 1765-66, 1767 (перша половина року), 1774-75 рр. Після ліквідації Січі засланий у Тобольськ у Знаменський монастир, де й помер.
[22] Кантаржій - військовий служитель, наглядав за збором торговельного мита, мірами та вагами на січовому базарі.
[23] Око - міра маси та об'єму, становила 1,2828 кг
[24] Тут йдеться про т. зв. Кримський шлях на лівому березі Дніпра - див. Эварницкий Д. И. Вольности запорожских козаков. Историко-топографический очерк. - СПб., 1890. - С. 225, 228.
[25] З 1759 р. ногайці Єдичкульської орди кочували на землях між р. Рогачик (ліва притока Дніпра) та урочищем Кизи-Кермен (неподалік сучас. м. Берислав Херсонської обл.). У 1763 р. єдичкульські кочів'я простягалися до р. Кінська (детально див. Грибовський В. Процес міграції ногайців до території Кримського ханства у І половині XVІІІ ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2001. - Вип. 6. - С. 66).
[26] Новоросійська губернія - військово-територіальна одиниця (утворена 1764 р.), до складу якої відійшли поселення Нової Сербії, Слов'яно-Сербії, Української лінії, Бахмутського повіту, а також тринадцять сотень Полтавського та дві сотні Миргородського полків. Ліквідована у 1783 р.
[27] До 1761 р. церкви Військових Вольностей належали до Полтавської протопопії. У 1761 р. для управління ними було створено Старокодацьке духовне правління, очолюване намісником. Старокодацькі намісники мали статус "хрестових", тобто, підпорядковувалися не протопопу, а безпосередньо митрополиту та консисторії. На 1767 р. у відомстві Старокодацького духовного правління було 9 церквів у містечках Старий Кодак, Новий Кодак, Стара Самара, Самарчик, а також у селах Кам'янка, Романкове, Кам'янське, Бригадирівка, Курилівка (ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 203, арк. 16 зв.). Ліквідовано у 1777 р. (Покровский И. М. Русские епархии в XVІ-ХІХ вв, их описание, состав и пределы. Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования. - Казань, 1913. - Т. 2. - С. 691; Шпачинский Н. Киевский митрополит Арсений Могилянский и состояние Киевской митрополии в его правление (1757-1770). - К., 1907. - С. 170, 177).
[28] Арсеній (в миру - Олексій Могилянський, 1704-1770 рр.) - київський митрополит з 1757 р.
[29] Порохня Григорій Іванович (бл. 1727 р. -?) - козак Сергіївського куреня (з 1741 р.), писар Кодацької паланки (у 1749 та у 1751 рр.), писар Бугоґардівської паланки (1753 р.). На поч. 1756 р. рукопокладений в ієреї Свято-Троїцької церкви с. Самарчик (ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1024, спр. 821, арк. 31-31 зв., 34-35; Яворницький Д. І. До історії ... - С. 35).
[30] Калнишевський Петро Іванович (бл. 1690-1803 рр.) - козак Кущівського куреня, військовий осавул (1754 і 1757 рр.), військовий суддя (1761 і 1762 рр.), кошовий отаман у 1762 р. ( з 24 червня), 1763 р. (до кін. жовтня), 1765-1775 рр. Після ліквідації Січі засланий у Соловецький монастир, де й помер.
[31] Малишевич Степан (бл. 1740 р. - ?) - канцелярист Військової канцелярії (1761), писар Кодацької паланки у 1765 р. (Яворницький Д. І. До історії Степової України. - Дніпропетровськ, 1929. - С. 39; ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 81, арк. 98; спр. 67, арк. 48).
[32] Вірогідно, йдеться про дії трьохтисячної запорозької команди, очолюваної Павлом Головатим, у серпні 1769 р. (див. Шпитальов Г. Г. Запорозька кіннота в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. // Південна Україна XVІІІ-ХІХ ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії південної України ЗДУ. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 5. - С. 73-74).
[33] Йдеться про зіткнення запорожців з загоном кримського хана Девлет Гірея 25 вересня 1770 р. неподалік Кінбурна (див. Скальковський А. О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 481).
[34] У 1771 р. Перша армія, очолювана П. О. Рум'янцевим (1725-1796 рр.), діяла на Дунаї. Про дії тисячної запорозької команди на човнах, очолюваної полковником Яковом Сідловським, див. Скальковський А. О. Вказ. пр. - С. 497-590.
[35] Йдеться про Кючук-Кайнарджійський мирний договір, укладений 10 липня 1774 р., яким завершилася російсько-турецька війна 1768-1774 рр.
[36] Гук Корній - козак Дядьківського куреня, учасник російсько-турецької війни 1768-1774 рр. У 1773 р. обраний полковником, очолив тисячну запорозьку команду на човнах. Звільнився зі служби у 1774 р. (ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, спр. 8621, арк. 3).
[37] У ф. 229 ЦДІАК України збереглася діловодна справа, сформована у похідній Військовій канцелярії під час поїздки П. Калнишевського в Новий Кодак у листопаді-грудні 1774 р.: "Ордеры в Кодаки тамошнимъ людемъ даванние на охраненіе байраковъ и протчего 774 года въ ноябре и декабре" (спр. 356, арк. 69-108). У справі збереглися відпуски ордерів, даних під час поїздки П. Калнишевського у Кодак, про надання у користування байрачків жителям сіл відомства Кодацької паланки (як можна встановити за діловодними номерами, принаймні, було видано 125 ордерів). Відпуску цього ордера у ф. 229 виявити не вдалося.
[38] Свитий Яким, козак Васюринського куреня, полковник Кодацької паланки з 27.06 1774 р. (встановлено за: ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 67, арк.126; спр. 293, арк. 39).
[39] Чемерис Степан, козак Кальниболотського куреня, писар Протовчанської паланки у 1772 р. (ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 293, арк. 17). Упродовж чотирьох років був уставником у січовій церкві. Звільнився зі служби у Війську у 1773 р., після одруження (див. його атестат - ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 232, арк. 150).
[1] Маркевич А. О письме графа Весйбаха к запорожскому кошевому // ЗООИД. - 1900. - Т. ХХІІ.- В. Протоколы.-С.132 - 135 (лист київського генерал-губернатора І. Б. Вейсбаха до запорожців від 12 лютого 1734 р. про прийняття їх під протекцію російськоі імператриці); Борьба запорожского кошевого П.Калнышевского с гайдамаками // ЗООИД. - 1897. - Т. ХХ. - V. Протоколы. - С. 45-47 (ордер П.Калнишевського курінним отаманам від 27 липня 1768 р. з наказом вжити заходів проти гайдамаків в урочищі Романковому).
[2] Див.: Хмарський В. М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. - Одеса: Астропринт, 2003. - 400 с.
[3] Заремба С. З. Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність. - К., 1995. - С. 81.
[4] Рыстенко А. В. Рукописи, принадлежащие библиотеке Императорского одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1910. - С.43-45.
[5] ІР НБУВ, ф. 5, спр. 1-103.
[6] Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713-1776. / Упоряд. Л. З. Гісцова, Л. Я. Демченко. - К.: Наукова думка, 1994. - Вид. 2.- С. 16
[7] Беднов В. В. Сведения об архиве Екатеринославской духовной консистории (документы XVІІІ в.) // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. Год третий. - Екатеринослав, 1907. - Вып. 4. - С. - С. 328.
[8] Там само. - С. 319.
[9] Яворницький Д. І. До історії Степової України. - Дніпропетровськ, 1929. - С. 35.
[10] ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 28, арк. 173; див. також спр. 90, арк.110 зв.
[11] Там само, спр. 100, арк. 16.
[12] Там само, спр. 135, арк. 22-23, 33-34, 60.
[13] Яворницький Д. І. Вказ. пр. - С. 37.
[14] Там само.
[15] Там само; див. також Сапожников І. Військові священики чорноморського козацтва // Київська старовина, 2003. - № 3. - С.143-144.
[16] Яворницький Д. І. Вказ. пр. - С. 38.
[17] Там само.
[18] Ці атестати опубл.: Священник Иоанн Ковалевский // ЗООИД. - 1867. - Т. VІ. - С. 541-542.
[19] Отчет императорского Одесского общества истории и древностей с 14-го ноября 1877 г. по 14-е ноября 1878 г. - О., 1879. - С. 4.
[20] ДАОО, ф. 193, оп. 1, спр.4, арк. 105 зв.
[21] ІР НБУВ, ф. 5, спр. 67, 70, 100-102.
[22] ДАОО, ф. 93, оп. 1, спр. 3, арк. 91 зв.
[23] О. Маркевич писав, що "в одном подобном акте принесли мне купленные на базаре вишни" (Маркевич А. А. А.Скальковский (поминки). - Одесса, 1900. - С.15.
[24] Гісцова Л. З. Методичні рекомендації по підготовці до видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі. - К. 1992; див. також Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. - К., 1998-2000. - Т. 1-2 (передмова від упорядників).